Old Abram Brown is Dead and Gone.

Old Abram Brown is dead and gone, You'll never see him more; He used to wear a long brown coat, That button'd down before.
Listen or download Op.7: Old Abram Brown for free on Prostopleer

Буду завжди, ти так і знай...

Коли мені страшно, я накриваюсь ковдрою з головою, але під ковдрою важко дихати. У свій День народження я не могла викликати таксі і поїхала з міста аж після обіду. Один хлопчина сказав, що хоче бути зі мною, що буде зі мною дуже щасливим і що більше йому нічого не треба. Але я не могла бути з ним. І він перестав ходити на роботу, де він отримує більше ніж три тисячі ує. А потім з'явився з колами під очима, такий похнюплений, сказав, що лікує нерви і що піде до психоаналітика. Ми сорок хвилин розмовляли і я пошкрябала підбори об лід, бо трохи нервувала. А потім мій ліпший друг зненацька сказав, що хоче бути зі мною. А я відповіла, що не можу сприймати його інакше, аніж, як друга. І все щось не так. І я поїхала з міста, бо там всі чогось від мене хотіли. А я так не хочу відповідальності. Не зараз. Не взимку. Взимку треба впадати в сплячку і не примушувати себе ні до чого. Що я, власне, і намагаюся робити.

47

Навколо так багато чудового і гарного. Навіть, коли тебе звільняють з роботи і здається, що справи кепські, з'являється щось інше, таке гарне і чудове. На вулиці тобі декілька разів кажуть, яка ти гарна. Ти вдягаєш гарні чоботи на підборах, піднімаєш голову і йдеш далі. Встаєш і йдеш, бо так треба, так вчили і вчать досі, так заведено. Навіть, якщо здається, що ти надто слабка для цього, ти все одно йдеш. І вже не має значення, куди саме: за черговою пляшкою рому, до світлявого хлопця с чудернацьким іменем чи до цуциків, щоб просидіти з ними півночі, помираючи від розчулення. Бува, звичайно, закриєшся у себе в кімнаті і плачеш, бо боїшся майбутнього. Бо так втомлена і виснажена. Бо треба знову шукати роботу і якось налагоджувати зв'язки з громадкістю. А потім жуєш даблмінт, забуваєш кляту тойоту секвойа, дорогий бензин і зміїне кубло. Адже навколо так багато чудового і гарного, взяти хоча б ті черевики на підборах і ті 47 кг надії.

the past will catch you up as you run faster

Маю схильність інколи все драматизувати або навпаки прикрашати. Я дивлюся ті фільми, в яких дівчина у червоному светрі танцує на вулиці біля крамнички і так гарно танцює. Я теж колись танцювала, але вдома, коли було щось або когось шкода. А потім стало холодно, я коротко підстриглась і пофарбувала волосся у темний колір. Я зараз схожа на підтлітка. Мені б личило носити потерті джинси, куртки з капюшоном, чоловічи чоботи і палити dunhill international. Але я не палю. Замість цього я збираюся бігати зранку на стадіоні. Так, треба бігати, поки немає снігу, бо тоді буде злизько. Тоді буде не до бігу. Тоді я почну скуповувати мандарини по дорозі додому і зі спогадами спостерігати за будівельними кранами. З вікон не видно нічого, крім вікон. З вікон вже не видно тих будівельних кранів, за якими я спостергіла, коли не могла спати. Вони працювали навіть вночі і файно освіщалися. Я могла спостерігати за ними, навіть не встаючи з ліжка. Я не можу вже так лікувати безсоння, бо я переїхала. Якось я поверталась туди, де жила чотири роки. Я стояла біля під'їзду і дивлячись догори намагалася знайти свій балкон. Але не могла. І мені було трохи прикро, але потім я відпустила: і той балкон, на якому я палила в окулярах, бо сніг тоді блищав від сонця і очам було боляче; і ту кухню, де я з температурою 38 відкривала виделкою пляшку білого вина; і вану кімнату, де я закривалась і приходила до тями, коли була не сама; і саму кімнату, де пройшло чотири роки мого такого дивного життя. Я навіть намагаюсь відпустити околиці, де я гуляла, малювала і сиділа на гойдалках. Все це в минулому. А я ніяк не можу почати нове життя, бо минуле ще не може відпустити мене.

"помни, змеи выше лодыжек не кусают"(с)

Отшибает память. Отшибает чувства. Отшибает что-то в области грудной клетки, что-то там жмет, как новые туфли жмут стопы. Я обуваю ботильоны на платформе и становлюсь выше. К концу дня я иду через дворы и могу расплакаться из-за того, как трудно ходить на платформе и быть выше всего. Потом я вспоминаю, что змеи выше лодыжек не кусают, что меня все это не касается, что я сама по себе и становится лучше. Я вспоминаю, что есть книги, фильмы, сериалы, йога, музыка, синтезатор и мой ужасный турецкий марш, ночной ботанический сад, хорошие люди и качели на заднем дворе и самолеты, что низко летают прямо над домом, и магазин "торты" возле подъезда и становится нормально. А иногда не становится и тогда приходиться притворяться, ходить не накрашенной и непричесанной в растянутых свитерах и натянуто улыбаться. Или закрываться в комнате дня на три и грустно танцевать возле окна, как Кетрин Говард в "Тюдорах" в Тауэрской камере перед казнью, или просто сидеть на диване и смотреть в пол. В любом случае, все как-то проходит и все как-то становится похожим.

чтобы вдруг забыть его.

Где-то раз в два месяца я впадаю в апатию и именно сейчас наступил этот "раз в два месяца". Задрав ноги лежа на диване, я ем яблоки, пою, слушаю Вивальди, читаю Фицджеральда или Цвейга. Теперь я магистр и стоило бы стащить шапку-конфедератку с проклятого университетского торжества, чтобы одевать ее перед зеркалом и говорить себе: "я магистр". Пока я могу сказать себе лишь "я бездельник". Я хожу по городу в мятых футболках и больших темных очках. Раз в день я набираю на телефоне номер мужчины моей мечты и смотрю на него, не решаясь нажать кнопку вызова. Сегодня вечером я ела печенье с вареньем, смотрела слайды на простыне, играла в карты. Я хожу по дому, разговариваю по-английски с британским акцентом. Я хожу по дому и делаю много всего, чтобы вдруг забыть его.

что делать мне.

Как же хорошо на улице. Пасмурно и зелено. У нас во дворе так разрослилсь деревья, что, кажется, ходишь под павильоном. На улице очень свежо. Я начала наслаждаться вещами вокруг, которых раньше не замечала. Мне нравятся звуки вертолета, самолета и отплывающего парахода, и еще поезда метро и обычного поезда. Мне нравится запах в метро и запах сырости, когда заходишь в некоторые подъезды. Мне нравится запах озона после дождя и резины в стиралке. Мне нравится чувствовать пар в ванной и запах бассейной хлорки. Когда я езжу на эскалаторе, я дотрагиваюсь до железного ободка поручней и мои ногти зацепаются за проемы. В переходах часто играют на духовых иснтрументах и я почему-то думаю о Франции и мундштуках. Продавец газет все так же весел по утрам, он всегда громко смеется. Раз в неделю я стараюсь навещать мужчину своей мечты. У него я смотрю в окно, спрашиваю что-то глупое, выдерживаю длинные паузы и часто не к месту улыбаюсь. Он не против, что я прихожу. Его вообще не понять. Что он думает. Что хочет. Он полностью в рамках, от которых, наверное, никогда не сможет избавиться. А что же делать мне.