the past will catch you up as you run faster

Маю схильність інколи все драматизувати або навпаки прикрашати. Я дивлюся ті фільми, в яких дівчина у червоному светрі танцує на вулиці біля крамнички і так гарно танцює. Я теж колись танцювала, але вдома, коли було щось або когось шкода. А потім стало холодно, я коротко підстриглась і пофарбувала волосся у темний колір. Я зараз схожа на підтлітка. Мені б личило носити потерті джинси, куртки з капюшоном, чоловічи чоботи і палити dunhill international. Але я не палю. Замість цього я збираюся бігати зранку на стадіоні. Так, треба бігати, поки немає снігу, бо тоді буде злизько. Тоді буде не до бігу. Тоді я почну скуповувати мандарини по дорозі додому і зі спогадами спостерігати за будівельними кранами. З вікон не видно нічого, крім вікон. З вікон вже не видно тих будівельних кранів, за якими я спостергіла, коли не могла спати. Вони працювали навіть вночі і файно освіщалися. Я могла спостерігати за ними, навіть не встаючи з ліжка. Я не можу вже так лікувати безсоння, бо я переїхала. Якось я поверталась туди, де жила чотири роки. Я стояла біля під'їзду і дивлячись догори намагалася знайти свій балкон. Але не могла. І мені було трохи прикро, але потім я відпустила: і той балкон, на якому я палила в окулярах, бо сніг тоді блищав від сонця і очам було боляче; і ту кухню, де я з температурою 38 відкривала виделкою пляшку білого вина; і вану кімнату, де я закривалась і приходила до тями, коли була не сама; і саму кімнату, де пройшло чотири роки мого такого дивного життя. Я навіть намагаюсь відпустити околиці, де я гуляла, малювала і сиділа на гойдалках. Все це в минулому. А я ніяк не можу почати нове життя, бо минуле ще не може відпустити мене.